В ІТ без диплома: истории JavaScript, PHP и Scala разработчиков

В украинском IT не более 10%технических специалистов, которые осознанно отказались от высшего образования. Мы нашли некоторых из них и узнали, как сложилась их история с университетом, сложно ли было искать первую работу без диплома и отказывали ли им в оффере по этой причине, а также как они осваивали IT-специальность и что думают о высшем образовании в Украине.

Желающих поделиться опытом оказалось много, поэтому вслед за первой частьюматериала публикуем вторую.

Олексій Єгоров, 34 роки, Senior JavaScript Developer

З професією я визначився в 11 років. Коли батьки подарували мені ZX Spectrum, я вирішив стати програмістом. Попрацював у різних компаніях: був підрозділ Oracle, відомий ігровий гігант, пара фріланс-проектів, декілька «галер». Зараз працюю на ізраїльську компанію, яка займається розробкою SaaS-продукту для організації масових заходів (конференцій, концертів, виставок тощо).

Я закінчив технікум радіоелектронного приладобудування на Донбасі. Після цього збирався вступити до ХАІ, але не набрав балів на безкоштовне навчання, а з грошима в мене було тоді дуже погано, тому платне навчання я би не потягнув.

У 21 рік, у далекому 2005-му,я працював на вуглепереробному підприємстві системним адміністратором. Паралельно вивчав PHP та JavaScript. На підприємстві мені доводилося займатися всім і одразу: їздити за картриджами для принтера, лагодити Wi-Fi на даху цехових приміщень, програмувати в MS Access і в 1С та розробляти корпоративний сайт. Там вища освіта в принципі нікого не цікавила, а про досвід роботи я трохи прибрехав, бо взагалі такого не мав. Потім було дуже весело навчатися усього на місці. Старший адмін мені каже: «Попінгуй роутер». Я кажу: «Окей». Телефоную приятелеві (бо ж інтернету немає — роутер упав!) і питаю його: «Що таке роутер і як його попінгувати?». Утім, я швидко вчився. Треба сказати, що ця організація була напівлегальною, і порядки там були, як на піратській шхуні. Але той божевільний драйв був дуже корисним, бо довелося швидко опановувати величезну кількість технологій.

За п’ять років я вже вважав, що достатньо розбираюся в програмуванні, та вирішив спробувати себе в софтверній компанії. Приїхав у Харків, пройшов співбесіду в компанії ЗАО «Мета» та пропрацював там рік — до початку масових скорочень через внутрішню кризу компанії. Там я познайомився з чудовим розробником, який навчив мене проектувати високонавантажені системи та мислити нестандартно. Вважаю, що саме з цього почалася моя справжня історія програмування.

Тоді у Харкові я побачив, що крім піратських шхун існують досить пристойні компанії, де (о диво!) п’ятиденний режим роботи. І знов-таки, в ЗАО «Мета» мене ніхто не питав про освіту. Їх цікавили інші речі, а саме знання мов програмування, вміння вирішувати теоретичні задачі, досвід та портфоліо. Цього разу брехати не довелося. Портфоліо в мене вже було, я тоді написав портал пошуку роботи, дошку оголошень, свою невеличку CMS.

Жодного разу мені не відмовляли в працевлаштуванні через відсутність вищої освіти. Проте декілька рекрутерів приписували в моє резюме дані про вищу освіту, щоб іноземний замовник підписав зі мною контракт. Для західних країн наявність освіти іноді має вирішальне значення. Для країн колишнього СРСР важливий тільки досвід.

Щодо самоосвіти — першою моєю книжкою з програмування був «Бейсік для дітей» (С. Ватт, М. Мангада). Я був тоді малий, у мене не було комп’ютера, і перші програми я писав в зошиті. Потім у підлітковому віці було щось про Turbo Pascal, не пам’ятаю точно. Після цього викладач інформатики в технікумі дав мені підручник із С++ Герберта Шилдта, і це перевернуло мої уявлення про програмування. Потім було багато RTFM з різних галузей IT. З 2005-2010 яопанував JS, PHP (вже не пам’ятаю, за якими джерелами, їх було дуже багато — в основному онлайн-туторіали), MS Access, 1C, Linux, Node, Python та багато інших речей.

Можу дати рецепт, як опанувати IT, але він не є універсальним. Треба з самого початку любити це. Можливість будувати системи, які будуть працювати за твоїми правилами — це кайф, який не відпускає мене вже десятиріччями. Якщо ти від цього не в захваті, краще навіть не починати. Читай книжки, став собі мету побудувати щось реальне, написати програму, яка допомагала б тобі чи іншим в певній галузі. Помиляйся, переробляй все з початку, шукай красу і гармонію в коді.

І найголовніше: коли стаєш на шлях програмування, важливо не робити цього заради грошей. Коли людина думає: от стану програмером і буду мати величезну купу грошей, — вона вже програла. У справжні програмери йдуть не заради грошей, а заради любові до мистецтва. А гроші потім самі тебе знайдуть ;)

У мене є син, він ходить до школи. Це мені не дає забути лицемірства системи пострадянської освіти загалом. Дітей не вчать ані самостійно міркувати, ані взагалі критично ставитися до інформації, дітей не мотивують діставати знання, не вчать тому, що від них щось залежить. Натомість вчать бути покірними сірими мишами та не висовуватись з-поміж однорідної маси таких же самих сірих мишей. В університетах вчать якоїсь маячні, на кшталт Turbo Pascal, преподи, які самі нічого не вміють. До мене на співбесіду тепер приходить багато студентів, у більшості з них рівень програмування дуже низький. Це свідчить, що в Україні з IT-освітою великі проблеми. Тому я вважаю, що навчитися чогось можливо тільки шляхом самоосвіти.

Ігор Вовк, 26 років, Software Engineer

Програмуванням цікавився ще зі школи. Попрацював трішки у веб-студіях, трішки в аутсорсі, бо хотілося зрозуміти внутрішню кухню різних типів компаній. Урешті-решт вибрав працю в компаніях, які випускають власний продукт. Спочатку вивчав Scala тільки тому, що зрозумів: можу писати код під JVM на ній набагато швидше. Почав використовувати Scala в Megogo, зараз працюю у WIX.

Навчався в КНУ імені Тараса Шевченка на факультеті психології. Мабуть, це була одна з найбільших помилок у моєму житті. Та, як говорять, «вода завжди знайде вихід». Думаю, це сталося й зі мною: я перестав відвідувати університет на другому курсі — одразу, як тільки з’явилася альтернатива у вигляді роботи. Шкодую, що не пішов на факультет кібернетики. Тоді хоча б знав фундаменталку, незнання якої мені ще довго «аукалося».

В університеті були ідеї інтернет-проектів, які я почав реалізовувати у вільний від навчання час. У веб-програмування заходив із вивчення мов PHP, JS під реалізацію ідей. Через деякий час на PHP стало тісно, були ідеї, які можна було реалізувати більш оптимально на Java.

Першу роботу мені запропонували, коли я «піарив» свій проект на форумі факультету кібернетики. Це було на кшталт: «Сам написав? Приходь до нас на співбесіду». Я тоді ще навчався й навіть не задумувався, що можу заробляти програмуванням. Першим роботодавцям було дуже цікаво обговорити, як так сталося, що людина, яка вчиться на психолога на другому курсі, влаштовується до них працювати програмістом.

Щодо необхідності диплому, то був період, коли я хотів переїхати в Німеччину. І навіть там, коли проходив співбесіди, ніхто особливо не зважав на відсутність вищої освіти. Але виникли проблеми у зв’язку з візовою політикою. Без диплома набагато важче отримати дозвіл на роботу за кордоном. Також виникали проблеми з HR аутсорс-компаній. Їм хочеться мати твій диплом, щоб показувати його як підтвердження кваліфікації замовникам проектів.

Є два підходи до навчання чому-небудь: знизу вгору та згори вниз. Перший твердить про те, що треба вчити основи та історію розвитку і шар за шаром доходити до сьогодення та практичних застосувань. Другий працює по-іншому: треба одразу ж показати, як можна реалізувати ціль, а потім уже доводити, за рахунок чого це досягається.

Я вважаю, що перший підхід для мене не працює зовсім. Я звик відштовхуватися від конкретних цілей. Наприклад, колись я вирішив спробувати програмувати під Android і поставив завдання написати простенький інтервальний таймер. Від цього і відштовхувався.

Вважаю дуже важливим знання англійської мови. Я займався майже 2 роки з репетитором по скайпу — до цього ні шкільна, ні університетська програма не дали мені бажаного рівня знання англійської. Також ніякі проекти типу «LinguaLeo» не допомагали, оскільки їхня бізнес-модель побудована на тому, щоб утримувати користувача якомога довше, а не на реальному вивченні мови. Тільки репетитору вдалося перетворити вивчення мови на цікавий для мене процес. Для цього використовував платформу Skyeng.

Для вивчення основ програмування можу порекомендувати JavaRush, Learn Javascript. Гарні безплатні книги про функціональне програмування та Scala можна знайти на Underscore, розділ «Books».

Але основою має залишатися правильна постановка цілей і планів їх реалізації. «Прочитати книгу з функціонального програмування» — не є ціллю само по собі, це вже інструмент. «Написати програму, за допомогою якої можна буде по фото відрізняти котиків від собачок» — приклад правильної цілі з вивчення AI або написання програм під iOS. Після постановки цілі можна вже шукати інструменти, які дозволять її реалізувати.

Мені не подобається, що в нас прийнято опановувати професію одразу після школи. Виходить, що вища освіта — це відповідальність батьків, а не дитини. Це виливається в те, що університети наповнені студентами, котрі не розуміють, навіщо їм вища освіта. Я був таким і бачив таких самих навколо себе.

Мене потім ще довго дивувало, що можна робити зовсім по-іншому — здобувати знання, коли тобі потрібно і які потрібні. Онлайн-освіта, менторство, конференції, юзер-групи — усе це сучасні інструменти для навчання в режимі «ad-hoc».

Диплому отримувати не планую, але все ж продовжив вчитися на психолога — у недержавній установі.

Игорь Бондаренко, 28 лет, Web Developer

Начинал свой путь в IT с техподдержки. Был инженером в IPTV, сетевым инженером, работал в VoIP-отделе. Последний год работаю веб-разработчиком в киевском телеком-операторе.

Моя история с высшим образованием начиналась так. С детства почему-то хотелось связаться с компьютерами — игры и все такое. Что еще ребенка обычно завлекает :) С математикой все было гуд, с иностранными языками в принципе тоже. После 9-гокласса поступил в колледж, не хотелось еще 2 года тратить в школе. Затем поступил на бюджет на факультет «Программирование вычислительной техники» в НАУ. Отучился 4 года. К тому времени уже работал, но не программистом, как-то не зашло по началу... Собрался поступать дальше, чтобы получить специалиста, но, к сожалению, как это часто бывает, за бюджет нужно было «дать на лапу», а за контракт платить было нечем, так как заработок был очень низким, а на него еще как-то нужно было жить. В итоге так и не поступил и просто ушел работать. Так по сей день и работаю, в принципе недостатка в образовании не ощущаю.

Первую работу нашел, еще когда учился в колледже, порекомендовали знакомые, но там проработал не долго. Диплом не спрашивали, так как еще учился. Вот второе место, тоже было во время учебы в колледже... Там диплом спрашивали, но я объяснил ситуацию и как-то взяли без него. Сказали: «Закончишь учиться — принесешь» :)

Был один случай, когда собеседовался в международную компанию на VoIP-инженера, и отказались дать оффер, так как у них политика компании была такая, что нужен хотя бы диплом бакалавра, а я младший специалист. Вот и не срослось. Остальные даже, по большей части, и не спрашивали диплом никогда.

Изучал IT-сферу так называемым методом научного тыка и чтением документации, книг. В общем методом проб и ошибок. Слава Богу, в практике не было недостатка, поэтому, по сути, все, что знаю, выучил уже в процессе работы. Но само программирование пришлось изучать немного иным способом. Нашел себе ментора, который индивидуально со мной занимался и давал практику на реальном проекте, за что ему огромное спасибо. Многие вещи постичь самому очень сложно. А еще часто бывает так, что ты учишь, вроде уже ок, программируешь неплохо, но твой код для хороших программистов — тихий ужас. Поэтому в изучении программирования важно, чтобы был кто-то, кто будет твой код ревьювить. Но это уже другая история :)

Высшее образование в нашей стране, к сожалению, не самое лучшее, учитывая, что в мире оно нигде почти не котируется (по крайней мере, мой потенциальный диплом НАУ, насколько мне известно, не котировался бы, но точно не знаю). В любом случае в государственных вузах программа обучения IT очень устаревшая, и они не успевают за современными технологиями. Базовые вещи они дают, но все остальное — тонкости и всякое нужное для работы — приходится учить самому, как ни крути. Но эту базу в принципе мне давали и в колледже. Плюс ее можно получить на различных курсах гораздо быстрее, чем в универе или колледже. В общем IT = самообразование, я считаю.

Роман Севастьянов, 22 роки, Software Entrepreneur

Перший раз я зіткнувся з вебом років у 12, коли грав у онлайн-ігри, але тоді не дуже розумів технічну сторону. За відкладені на шкільних обідах 50 грн купив ігровий сервер GTA SA:MP — довелося розбиратися з PHP, MySQL, HTML/CSS, JS, Pawn — це в 13-14 років.Через декілька років я почав фрілансити, у 18 влаштувався в продуктову компанію Paymentwall. Через 3 роки почав віддалено працювати на американських замовників і створювати команди розробки в Україні для них. В 2017 році заснував онлайн-школу програмування doge.codes.

Вступив до ЧНУ ім. Юрія Федьковича на прикладну математику. Я не мав великих надій на виш, але варто було спробувати. Через 2-3місяці сумлінного навчання зрозумів, що система неефективна, і втратив мотивацію. Після першого курсу я переїхав у Київ і перевівся до НАУ. Відвідував пари рідко, аж поки не переїхав у В’єтнам з відкриттям там нового офісу Paymentwall. На наступній сесії мене виключили, бо я був за 10 000 км від університету :) Я вважаю, що зробив правильно. Досвід проектів з реальними фахівцями дав більше знань і знайомств, ніж університет.

Не враховуючи фріланс, я знайшов першу роботу у 18 років. Шукав на звичних сайтах з вакансіями. Співбесіди проходив спочатку по скайпу (бо жив у Чернівцях, а там півтори нормальних ІТ-компанії), виконував тестові і потім їхав у київський офіс знайомитись. За 2 тижні я отримав 2-3офери і вибрав Paymentwall. Мені було цікаво працювати над продуктом, інші компанії були веб-агентствами чи аутсорсом.

Мені ні разу не відмовляли в офері через відсутність диплому. Я навіть більше скажу, у мене ніколи про нього не запитували.

Я вивчав ІТ за допомогою всього: відеокурси, YouTube-лекції, задачі з програмування, книжки (точно пам’ятаю, що прочитав одну книгу по HTML/CSS і по Ruby on Rails). Не було якогось плану — читав і дивився все. За 1-2інтенсивні місяці я зміг зрозуміти основи веб-програмування і потім отримувати перші проекти на фрілансі. Вчився тоді по 8-12годин в день. Важко оцінити загальну тривалість мого навчання, бо я не перестаю вчитись і досі.

На мій погляд, більшості вища освіта не потрібна взагалі ні в Україні, ні за кордоном. Проблему вищої освіти за кордоном добре розкрив Пітер Тіль у відео Is Higher Education a Scam?. Наразі є величезна кількість ресурсів для самостійного вивчення будь-якої теми в програмуванні.

Я зустрічав багато дипломованих програмістів, навіть магістрів, які не можуть зробити прості неглючні фічі (наприклад, отримати текст з БД і покласти його назад). І також зустрічав таких, що без вищої освіти програмують складні Machine Learning системи, працюють у Facebook і Google, запускають свої стартапи і стають мільйонерами в 20+ років. Усе залежить від людини. Втрачати найкращі роки на здачу лабораторної викладачу, який не вміє програмувати і живе в 90-хя не збираюсь.

Андрей Ласкевич, 24 года, Junior PHP Developer

Свою карьеру в IT я начал в веб-студии SimplaMarket. Работаю в ней уже 8 месяцев PHP-разработчиком. Делаю back-end для интернет-магазинов на базе OkayCMS и SimplaCMS.

Я учился в Днепропетровской медицинской академии. Пошел туда потому, что так сказали родители, но, к сожалению, разочаровался в медицине. Всегда любил технологии, любил разбираться в компьютере и следил за новостями IТ, но не хватало духу сказать родителям, что хочу бросить университет. Удовольствия от обучения не было. На 6-мкурсе ушел из медакадемии, потому что понимал, что придется идти дальше в интернатуру на 2 года, а потом еще 3 года отработки.

После ухода из университета я нашел работу в call-центре аптеки. И параллельно обучался на курсах PHP в IMT Academy. Занятия проходили по выходным, а в будние дни я работал в call-центре. По началу мне было очень трудно, потому что нужно было учить frond-end вместе с back-end, и спустя месяц я хотел бросить обучение. Потом я понял, что должен идти до конца, и остался на курсах. У меня был хороший преподаватель — Александр Михайленко. Он давал на занятиях ту информацию, которая в будущем пригодилась мне на работе. Помимо обучения на курсах, я просматривал уроки на YouTube, читал статьи на Хабре и много практиковался.

Когда обучался на курсах, к нам почти перед выпуском пришел директор SimplaMarket и по рекомендации моего преподавателя пригласил меня на собеседование. Про диплом ничего не спрашивали. Больше интересовались знаниями, которые будут полезны компании, умением находить общий язык с людьми и быть частью команды.

Высшее, как и любое другое образование, требует самостоятельной работы. В Украине есть достойные вузы и частные учебные заведения, но без самообучения и практики результатов не будет.