Від редакції: ми починаємо серію матеріалів про повернення в Україну. Розповімо про IT-спеціалістів, які поїхали з країни, але з різних причин повернулися. Якщо ви чи ваші знайомі мають такий досвід, напишіть на vlada@dou.ua.
Антон Максимчук — один з тисячі молодих програмістів з України, які спробували знайти своєї місце під сонцем за кордоном. Він разом із дружиною 2016 року переїхав до Вроцлава, де влаштувався працювати в місцевому відділенні ІВМ. Нині пара повернулася до України й Антон розповів в інтерв’ю DOU свою історію.
Антон з дружиною
Освіта й перший досвід роботи
Антон — типовий український програміст, який опинився в ІТ, закінчивши технічний ВНЗ України. Його альма-матер — Вінницький політехнічний університет, де він здобув освіту за фахом «Мікро- й наноелектроніка». «Якихось знань, пов’язаних з web-програмуванням, я не мав. Перші базові знання здобув від дядька — розробника Delphi Software. Учився в нього із четвертого курсу. Фактично, якби не почав розвиватися в IT, то міг би працювати на фірми, які складають плати, ремонтувати телефони чи щось подібне», — ділиться Антон.
Серед одногрупників йому першому вдалося знайти роботу після закінчення університету. 30 серпня 2014 року Антону вручили диплом, а вже 1 вересня він вийшов на роботу в ІТ-аутсорс-компанію ASPB, яка працювала з WordPress. Материнську компанію розміщено в Нідерландах, звідти й надходили завдання.
«Коли я прийшов туди, це було важко назвати компанією, адже нас було лише троє. Я конфігурував WordPress, робив tasks — це було дуже важко, і мені доводилося постійно телефонувати чи писати дядькові, щоб запитати, як це робити, як інше. Попри те, я пропрацював три місяці, одержавши по триста доларів США, що на той час було дуже й дуже непоганим заробітком».
Потім Антон пішов працювати до WebSoftGroup, яка також розміщувалася у Вінниці. Компанія працювала з країнами СНД. Він зізнається, що одержував менші гроші за свою роботу, але йому подобалося там працювати: «Це були хлопці одного віку й одного професійного рівня зі мною. Це була компашка із сорока осіб, які сиділи у двокімнатній квартирі в одній з багатоповерхівок Вінниці й день і ніч „клепали“ сайти для замовників з колишнього Радянського Союзу. Найважливіше, що я здобув, працюючи там, — це досвід. Я робив різне: верстав сайти, працював як із front end, так і з back end. Мені казали: „Будеш робити SEO-оптимізування“, я відповідав: „Так, звісно“ — і брався за будь-яку роботу».
Перші серйозні проекти
З часом справи на WebSoftGroup пішли донизу. Це був кінець 2014 — початок 2015 років — розпал військового конфлікту на Донбасі. Антон пояснює: компанія втратила левову частку своїх замовлень, долар різко зріс, а зарплатня так і залишилася досить невеликою. Ситуація змусила його шукати іншу компанію. Нею стала Sky IT Group, куди він потрапив за рекомендацією свого товариша. На той час Sky IT Group мала support-team у Вінниці, де працювало п’ять людей. Основний офіс компанії був у Нью-Йорку (США). Фірма відома тим, що збирає дані в клієнтів — Lacoste, Dolce & Gabbana, — обробляє їх і висвітлює на так званих dashboards.
«Ми одержували їхні дані щодо продажів у всьому світі, обробляли й висвітлювали в skypad. Суть нашої роботи полягала в тому, щоб нескінченний потік даних систематизувати та висвітлити так, щоб їх міг прочитати не лише бухгалтер, а й власник компанії».
«Ще працюючи в Sky IT Group, я одружився, і ми разом із дружиною Анею вирішили пожити якийсь час за кордоном. Ми думали, що там дуже круто, та й досі так думаємо. За місяць після весілля ми поїхали до Вроцлава. Чому туди? Там уже мешкали наші друзі й знайомі, і ми подумали, що так ми легше облаштуємося. До того ж Аня вступила до Вроцлавського університету, і принаймні для неї питання візи й легалізування були на деякий час закриті», — розповідає Антон.
Пошук роботи в Польщі
Антон не відразу знайшов роботу в Польщі. Два місяці йому довелося працювати віддалено на своїй попередній роботі в Україні. «Я надсилав своє резюме через LinkedIn, але згодом зауважив, що найкращий спосіб достукатися до компанії — це заповнити аплікацію в них на сайті, у розділі „Робота“. Після кількох невдалих спроб мені надійшла відповідь від ІВМ і мене запросили на співбесіду».
Співбесіда відбувалася англійською мовою. Йому видали два тести. Перший тест — на логічне мислення. Це були кілька задач, пошук об’єкта на малюнку, який відрізняється від усіх решти, асоціативний ряд та інше. Другий тест — технічний, на знання того, із чим йому доведеться працювати. Антон зізнається, що після співбесіди вже вдома зрозумів, що зробив кілька помилок у технічному завданні, і не сподівався, що одержить роботу.
«Я здивувався, коли мені надіслали offer на позицію Control Desk Administration and Maintenance (QS). Мене знову запросили на співбесіду, але вже з office manager. Тут зі мною сталася цікава ситуація: річ у тому, що в Польщі та, мабуть, у всьому світі, пропозицію зарплатні озвучують у брутто, тож, побачивши суму, яку мені запропонували, зрадів. Уже потім дізнався, що від цієї суми потрібно було відняти майже тридцять відсотків податків».
Скільки заробляють в ІВМ, корпоративна культура й труднощі адаптування
ІВМ — американська електронна корпорація, один з найбільших світових виробників усіх видів комп’ютерів і програмного забезпечення. Компанію заснували в США 1888 року. Станом на кінець 2018 року капіталізування компанії становило сто чотирнадцять мільярдів доларів США.
У Вроцлавському ІВМ, крім звичного нам розподілення програмістів на Junior, Middle й Senior, була власна система кваліфікацій — Band, яка складалася з тринадцяти позицій. Наприклад, Антонові відразу, як він погодився на пропозицію компанії, дали четвертий рівень, що дорівнювало дев’ятистам доларів США після оподаткування. З кожним новим рівнем зарплатня збільшується на
«Мій рівень вважався базовим, але я знав, що мої скіли дають мені змогу претендувати на кращий рівень оплати, ніж запропонований. Це також розуміли в ІВМ, але просили дати підтвердження з попередніх місць праці. Я написав своїм колегам зі Sky IT Group, але мені відповіли, що нічим допомогти не можуть. Та сама ситуація була й з іншими колишніми роботодавцями».
«З власного досвіду скажу, що у великих корпораціях, як-от ІВМ, працювати дуже важко. Мене постійно переслідувала якась незрозуміла бюрократія. Кар’єрне зростання відбувалося повільно, незалежно від моїх умінь і навичок. Там доводилося реально гарувати, а результати своїх старань я зміг відчути зовсім не скоро», — каже Антон.
З першого робочого дня він намагався спілкуватися польською, щоб вивчити мову й обвикнутися серед місцевих. Він зізнається, що рівень його польської був реально слабким і коли він заговорював з місцевими, вони підсміювалися над його вимовою й акцентом.
Відділення ІВМ у Вроцлаві спеціалізувалося на global support. Компанія має продукт, який продавали іншим ІТ-компаніям, а у Вроцлаві його підтримували. Антон каже, що це була технічна робота, але вона йому подобалася: «Це велика корпорація, усе нове, курси для працівників, team buildings. Тут я познайомився з ITIL (Information Technology Infrastructure Library), і це мені знадобилося на теперішній роботі».
Польський офіс IBM
Життя й побут у Вроцлаві
«Коли я починав працювати (жовтень
Спочатку Антон із дружиною жили у великому двоповерховому будинку, який винаймали з двома парами поляків. Увесь другий поверх був спальним, а перший — зона відпочинку, вітальня й кухня. «Ми мали змогу винаймати окрему кімнату, але це було невиправдано дорого. Для порівняння: орендування однієї кімнати разом з комунальними платежами в нашому будинку забирало 55% сімейного бюджету, а про окрему квартиру я взагалі мовчу».
Ні для кого не таємниця, що українців у Польщі дуже багато. Часто вони працюють на сезонних роботах, велика частка працює постійно й легально. Багато української молоді навчається в польських ВНЗ, а потім улаштовується тут на роботу. Українська громада в Польщі є найчисленнішою з-поміж громад інших країн світу. Зокрема, у Вроцлаві є Український культурний центр, українська газета, радіо й навіть аматорська футбольна команда. За словами Антона, кодний десятий мешканець міста — українець. Серед них найбільше студентів і заробітчан, дещо менше працівників ІТ-сфери.
«Мені подобалося жити в Польщі попри те, що житло тут обходилося значно дорожче, ніж в Україні. От хоч би ціни на продукти: харчі коштують десь так само, як в Україні, а то й менше. Також мені здається, що ціни на одяг дещо менші, ніж в Україні. Ну й найбільше мене вразив, принаймні того року, коли ми переїхали, значно ширший асортимент усіх споживчих товарів. Напевно, нічого й казати, що громадський транспорт, дороги й інфраструктура у Вроцлаві значно кращі, ніж в Україні», — розмірковує Антон.
Труднощі з легалізуванням у Польщі й повернення до України
Легально мешкати в Польщі можна кількома способами, й один з них — karta pobytu. Це польський аналог посвідки на проживання, який давав змогу легально перебувати в Польщі й працювати довше, ніж це передбачено безвізовим режимом. Наприклад, Аня — дружина Антона — спочатку одержала студентську візу, а після закінчення першого курсу — «карту побиту».
«Мені також її видали, але лише на вісім місяців, бо мій перший робочий контракт завершувався якраз за такий строк. Вона коштує чотириста п’ятдесят злотих і вимагає купу документів. З 2015 року, коли потік українців до Польщі істотно зріс, одержати цю карту стало важче й це забирало багато часу — понад рік. Свою наступну карту я чекав півтора року, однак, так і не одержав і мусив виїхати з Польщі, адже в мене завершувався строк перебування в ЄС за безвізом».
Зазначимо також, що іноземці, які чекають на «карту побиту», не можуть виїхати за межі Польщі до одержання карти. Фактично вони можуть це зробити, але назад до Польщі їх не пустять. Утім, у випадку Антона «карта побиту» — це половина проблеми. За рік в ІВМ у компанії почалися труднощі. «Спочатку почали звільнятися програмісти-поляки, а потім й іноземці: багато українців пішло за кілька місяців роботи. Вроцлавському офісу зменшили бюджет — ці речі ми відчули на власній шкурі», — пояснює Антон.
«Я із самого початку намагався покращити свої позиції в компанії, контактував з менеджером, але компанія мене не чула. Почав шукати іншу роботу, спочатку в Польщі. Знову спробував контактувати через Linkedin і через сайти польських ІТ-компаній. Шукав пропозиції у Вроцлаві, потім в інших містах з можливістю переїхати. Тоді я ще намагався легалізуватися в країні, одержавши «карту побиту».
Антон каже, що одержував пропозиції від місцевих ІТ-компаній, але неквапливість поляків його насторожувала. Наприклад, деякі компанії, які відгукувалися на його резюме, могли тижнями листуватися, не запрошуючи його на співбесіду.
«Збігав строк мого перебування в зоні Шенгену. Конкретики від поляків я не бачив і був змушений повернутися до України, де й знайшов вакансію ServiceNow Developer у вінницькому офісі Playtika. Мене запросили на співбесіду, ще коли я був у Вроцлаві. Тоді зі мною сталася цікава історія. Коли повертався додому, дивився відеотранслювання футбольного матчу, де грали іспанська „Севілья“ й ще якась команда. На футболках „Севільї“ я побачив спонсора Playtika й подумав, що це знак :)».
Н̶е̶Дружній Вроцлав
Покинути спокійне життя в далеко не останній за рівнем життя країні Європейського Союзу й повернутися до України — рішення не з простих. Утім, Антон каже, що рано чи пізно це мало статися: «Мені здається, що ми з дружиною чужі в цьому середовищі, і, хоча умови проживання там реально набагато кращі, побутове спілкування та стосунки з людьми не будуть такими, як удома. Наприклад, мої спроби спілкуватися з місцевими польською: вони часто кпили з моєї вимови, було таке відчуття, що тебе сприймають як недорозвинутого. Або ситуація з „картами побиту“: за словами наших колег, які переїхали до 2014 року, такого довгого очікування не було ніколи. Масла у вогонь підливали повідомлення . У таких випадках думаєш не про комфортне життя, а про банальне виживання».
Чому Україна краща, і що Антон робить тепер
«Ми досі вважаємо, що жити в Європі набагато комфортніше попри те, що за це доводиться платити. Однак, крім фінансових утрат, за життя поза межами рідної країни ми розплачуємося своїми друзями й рідними. Якщо мову можна вивчити й навіть позбутися акценту, то перевезти всю родину майже нереально. Нам подобається подорожувати Європою, і ми й далі будемо туди їздити, але тут, удома, у Вінниці, ми можемо спробувати змінити ситуацію, наприклад, голосувати на виборах та зробити свій вибір», — розповідає Антон.
Нині він ServiceNow Developer у Playtika. Йому подобається, що в компанії працюють натхненні люди, які мотивують одне одного. «На відміну від ІВМ, де ти почувався мурахою у великому колективі, такі маленькі компанії згуртовані й командні, і це створює позитивну атмосферу в колективі».
Ким бачить себе за десять років, Антон не знає, однак упевнений, що його робота буде пов’язаною з ІТ і буде в Україні.