[Марія з Вінниці розповість сьогодні, чому вирішила не починати працювати в Україні, а одразу шукати стажування за кордоном, чому обрала саме В’єтнам, скільки там отримують іноземці, чому в’єтнамці завжди овертаймять, і чи правда, що вони на обід п’ють горілку.]
Маріє, як ти прийшла до думки стати програмістом?
У мене не така епічна історія, як в деяких програмістів. Коли я випускалася зі школи, то не знала, до якого вишу буду вступати, але точно знала, що буду здавати математику і фізику. Принаймі я їх знала краще, ніж історію та інші гуманітарні науки. Крім того, я розуміла, що я не дуже комунікабельна — мені простіше працювати з комп’ютерами і ні з ким не розмовляти, ніж, наприклад, щось продавати. Тому я вирішила, що для мене є сенс займатись програмуванням.
Як батьки відреагували на твоє рішення?
Мама була в паніці, бо у мене проблеми з зором. Але я все одно подала документи, куди хотіла, і поступила до Вінницького технічного університету на спеціальність «Розробка програмного забезпечення». Вже в студентські роки почала цікавитися розробкою вебсайтів і потроху фрилансити.
Чи допоміг тобі університет у професійному плані?
Я дуже розчарувалася в університеті вже після першого семестра навчання: довелося платити за екзамен. Коли я вчила, то здавала на «2+», коли не вчила — на «3-». Це було трохи неочікувано.
Так, моя спеціальність має круту назву. І здається, що ми там повинні були вчити все, що потрібно для розробки програмного забезпечення. Але насправді ми вчили купу гуманітарних предметів. Спеціалізованих дисциплін мало, а викладачі не настільки кваліфіковані, щоб все це доступно пояснити.
Історія з В’єтнамом почалася ще в магістратурі. Спочатку я думала, що якось влаштую питання з універом і поїду сюди на рік, потім повернусь і продовжу навчатися. Але універ не дозволив мені це зробити. Тому я забрала документи — і не жалкую.
У вас не викладалися мови програмування?
Викладалися, але не ефективно. Учбовий рік розбивався на триместри — кожен приблизно по три місяці. Майже кожен триместр йшли різні предмети, інколи один предмет розтягувався на два. І як за три місяці щось вивчити? Згідно плану у нас і Assembler був, і С++, і С#, а на останніх курсах — JS і web. Але я не можу сказати, що ми все це справді вчили.
Чи ходила ти в Україні на співбесіди на позицію програміста?
Чесно? Ні. Працюючи на фрілансі, я вже знала, що не буду працювати в Україні. Хотілося поїхати подорожувати, тому я не хотіла починати, бо це надовго.
Чому ти обрала саме В’єтнам? Як знайша цю вакансію?
На 3-мукурсі я їздила на шість тижнів через AIESEC на волонтерське стажування до Польщі, працювала в некомерційній організації. І хоча ми займалися дизайном і фотографією, тобто ніякої роботи толком не було, мені дуже сподобалося. Я знала, що в AIESEC є і інші програми, такі як професійне стажування, де вже була б зарплата.
Тому я підписала контракт з AIESEC, заплатила близько 2500 грн, і мене занесли в базу та зробили резюме, після чого дали доступ в базу з усіма стажуваннями.
Система працює таким чином: спочатку проходиш співбесіду з кимось з AIESEC з другої країни, щоб вони переконались, що ти — адекватна людина. Потім вже твоє резюме переправляють в компанію, де співробітники його переглядають. Якщо їм сподобається, то компанія призначає співбесіду.
Я проходила співбесіди з багатьма країнами: Німеччина, Польща, Канада і так далі — деякі з них давали тестові завдання. Особливо круто вийшло з Польщею, де мені дали тестове завдання, сказали, що начебто беруть, а потім написали: «Вибачте, ми взяли іншу людину». Вся Європа мені відмовила.
Як проходила твоя співбесіда з компанією із В’єтнаму?
Все було по Skype. Ця співбесіда була, мабуть, найбільш епічною з усіх, що я проходила. Там сиділо троє в’єтнамців, які щось говорили між собою на їх мові, та кожні п’ять хвилин у них вимикався інтернет. Мене спочатку розпитали про досвід роботи, чим я займалася в університеті, чого я хочу до них піти, яка у мене ціль, що я можу хорошого їм принести. Я їм скинула своє портфоліо, скріншоти, посилання на приклади робіт. Вони запитували, яку зарплату я хочу в них отримувати, і різного роду каверзні питання, які не пов’язані напряму з роботою.
Я зробила дуже велику помилку, коли, відповідаючи на питання зарплати, сказала: «В мене немає досвіду, я свіжак, і я розумію, що мені треба багато чого покращувати, тому хотілося б отримувати ту зарплату, яка б задовольняла всі мої потреби — проживання, харчування і так далі». Тобто не назвала цифру. Вони мені відповідають — «Добре, ми тобі даємо 200 доларів — цього достатньо, щоб прожити у В’єтнамі». В мене був шок. Знову відключився інтернет, вони не могли до мене додзвонитися, і ми почали переписуватися. Я їх знову запитала про зарплату, бо, кажу, я бачила, що в описі вакансії зовсім інша цифра. Цього разу вони мені запропонували більшу зарплатню, ніж була в описі.
Після трьох місяців стажування я ще попросила прибавку. Тоді проджект-менеджер запитав: «Добре, а яку сумму ти очікуєш?». Я написала йому купу аргументів, чого мені потрібні ці гроші і написала цифру, яка більше на 60% ніж та, що в мене є. В результаті з тих 60%, що я просила, мені дали 40%.
Були технічні питання або завдання?
Ні, не задавали навіть технічних питань. Тільки те, що стосувалося досвіду роботи. Весь фокус був на цих каверзних питаннях про зарплату, мету, «чому ми тебе візьмемо» і так далі.
З якими технологіями ти зараз працюєш?
Працюю на позиції .NET девелопера. Але останні три місяці я займаюся лише фронтендовою стороною: html + css, cтворення сторінок, «каруселей» і так далі. У нас останнім часом на проектах всі завантажені, тому в глибини .NET я порину лише згодом.
Взгалі, хоч я і працюю, та офіційно я на стажуванні за контрактом до 16 січня. Але оскільки у мене вже є робоча віза і я маю право працювати в цій компанії до 2017 року, то після січня буду продовжувати контракт.
Як довго ти робила робочу візу?
З України не так просто виїхати. Документів була купа: треба було обов’язково завірити диплом, додаток до диплома, довідку про несудимість і так далі. Це все завіряється не тільки в наших міністерствах, але і в консульстві. Кожна печатка коштує близько 30 доларів.
Весь процес зайняв близько трьох місяців. Але все відбувалося повільно не тільки через бюрократію. Справа в тому, що у в’єтнамців досить специфічна натура. Вони все тягнуть і мало чим переймаються. Я настільки нервувала! За тиждень до відльоту вони мені написали:
— Вибач, чи ти не можеш перенести свій відліт на місяць наперед?
— Люди, в мене квиток куплений.
— Поверни квиток.
— У мене квиток економ-класу. Я не можу його повернути.
Дуже нервова поїздка була, разів десять переносили дату. У лютому у них свята, називаються Tet — це по-їхньому Новий рік. Вони тривають 10 днів, і вся країна не працює. В’єтнамці казали, що до цих свят у них буде багато проектів, тому нікому буде мною займатися. Запропонували, щоб я приїхала в березні.
![]()
Як довго ти живеш у В’єтнамі?
Вже чотири місяці.
Що тебе одразу здивувало, як тільки ти прилетіла у В’єтнам?
Перше — це мова спілкування. З аеропорту таксист відвіз мене в готель, де ніхто не говорив англійською! Я їм намагалася пояснити, що в мене резервація на моє ім’я, але вони взагалі нічого не розуміли. Мій проджект був у Штатах — довелося дзвонити йому по Skype, щоб він з ними поговорив.
На другий день, коли прокинулася в готелі на сьомому поверсі і відкрила вікно, то побачила, що у мене під вікном стоїть якийсь мужик і справляє малу нужду.
Коли поїздила по інших районах, то побачила зовсім нові райони, з рівними і чистими широченними дорогами на 3-4 полоси,як в США. Зараз В’єтнам зовсім інший. Старі будинки зносять кранами — вщент, до фундаменту, — і будують нове. Особливо багато висоток у Ханої — їх побудували за останні п’ять років. До цього тут не було жодної висотки. Зараз у нас тут є видатна пам’ятка — 72-поверховийбудинок, один з найвищих у південно-східній Азії.
Тому я була просто в шоці, бо коли їхала сюди, всі казали: «В’єтнам — нерозвинена країна». Зараз зайти в автобус — майже в кожного школяра планшет, майже кожна дитина ходить на курси англійської. За таких темпів розвитку через декілька років це стовідсотково буде одна з провідних країн.
Якщо поїдеш у нетуристичний район і зайдеш у кафешку, до тебе можуть підійти і помацати. На вулицях всі кричать тобі «Хелло, хелло!». Спочатку мене це трохи бісило, але згодом ПМ пояснив мені: «Ми дуже любимо іноземців і хочемо показати це. Не суди нас занадто строго». Мабуть, це як скрізь в Азії, де фетиш на білих людей.
![]()
Скільки коштує оренда?
Оренда кімнати для іноземця починається від 120 доларів. В цьому разі доведеться з кимось ділити ванну і туалет. Хочеш однокімнатну квартиру — готуй від 350 доларів. Студія коштує приблизно 300 доларів. Ціни тут на житло досить високі, особливо для іноземців.
Скільки коштує пообідати? Транспорт дорогий?
Їжа дуже дешева. В середньому обід виходить в 1-2 долари.Автобус — 30 центів. Але тут мало хто їздить на автобусах, більше на скутерах. Через місяць, як я сюди приїхала, я придбала собі скутер. Людей багато, дороги вузькі, тому це раціональний вибір. Якби в кожного була машина, то це була б одна велетенська пробка.
Ти не боїшся, що скутер вкрадуть?
В компанії є величезний підземний паркінг. Ти ставиш свій скутер, тобі дають квиток — і все. Тут скрізь є парковки. Та якщо їх нема, принаймі є місце тротуару, де є дядечко, якому ти платиш 25 центів за парковку скутера, і він за ними дивиться. Якщо це магазин, то там інколи теж можуть бути навіть безкоштовні парковки, за якими теж доглядають.
Я ніколи раніше не їздила. На другий день впала на мості. Трохи побила скутер, але сама обійшлася лише синяками і порізами. Потім я досить довго їздила без пригод, доки в центрі міста у мене не відмовили гальма — я набрала швидкість, трохи зачепила машину і впала за півтора метри від скляної вітрини. Побила скутер, побила голову, встала і поїхала далі. Після трьох падінь вже відчуваєш себе впевнено.
![]()
Як тобі трафік?
Хоча правил начебто нема, в’етнамці дуже обережні. Вони тебе краще пропустять, ніж обженуть. Навіть якщо ти будеш перетинати дорогу на червоне світло, вони скоріше зупиняться, ніж будуть їхати. В’єтнам зараз дуже швидко розвивається — тут будують багато магістралей і двоповерхових дорожніх естакад, тому в принципі відчуваєш себе комфортно. Але водії автобусів тут просто шалені. Ганяють, як шумахери, і полюбляють різко повертати. Тому якщо ти на скутері, то перше, чого тобі треба боятися — це автобус. Крім того, якщо ти будеш їздити без шолому — оштрафують. Ти навіть не зможеш побачити звідки з’явилася поліція. Але вона скрізь.
В автобусах є кондиціонери?
Звісно. В автобусах, мабуть, 20 градусів. Заходиш зі спеки — там холоднеча.
Як далеко ти живеш від роботи?
Перші два тижні я жила в готелі, який спонсувала компанія, потім знайшла житло — в 5 км від компанії і в 5 км від центру. Я одразу вирішила взяти скутер, бо на велосипеді не так безпечно. В’єтнамці ледь на них тримаються. Крім того на велосипеді далеко не поїдеш.
Що ти можеш сказати про IT у В’єтнамі?
Зарплати для в’єтнамців невисокі. Компанія отримує щомісяця непогану суму на кожного працівника. Вони платять в’єтнамцям лише частину з цих грошей. Наприклад, нещодавно мій колега з команди сказав, що він шукає іншу роботу, тому що в нього тут дуже маленька зарплата, тоді як в інших компаніях, маючи досвід 3 роки, можна отримувати до 1000 доларів. Скоріше за все, йому зараз платять лише декілька сот доларів. Але це в’єтнамці. Їм тут простіше, бо вони можуть винайняти житло за 50 доларів. Іноземець за 50 не зніме, мінімум 150. Крім того, вони звикли жити дуже дешево. Для них отримувати навіть 500 доларів — дуже круто.
До іноземців у В’єтнамі зовсім інше ставлення і розцінки. І зарплати набагато вищі. Я нещодавно робила дослідження по IT-зарплатам у В’єтнамі — і виявилося, що зазвичай зарплата іноземця в рази перевищує зарплату в’єтнамця. Якщо в’єтнамці, скажімо, пропонують тобі після університету прийти на те саме стажування за 300 доларів на місяць, то іноземцю запропонують вдвічі більше. Якщо вірити чуткам, то менеджери і директори IT-департментів можуть отримувати навіть по 10 тисяч. Жити у В’єтнамі на такі гроші — це немов бути мільйонером.
![]()
Частина команди, підсумок 2014 року
Як відрізняються зарплати в’єтнамських програмістів від зарплат не-програмістів?
Відрізняються суттєво. Зазвичай тут низькі зарплати. Дуже часто можна побачити, що люди живуть у будиночках з шиферу і дошок. Але їх влаштовує такий рівень життя. Тут майже кожна п’ята сім’я має свій бізнес. Свій бізнес — це вулична їжа, яка є на кожному кроці. Сім’я має будинок, в якому перший поверх йде на приміщення, де ставлять столики, стільці, облаштовують місце, де можна готувати їжу. Хочеш спати? Підіймаєшся по драбині на другий поверх. І їх це влаштовує. Дуже багато людей так живе.
Звичайно, тут є і дуже заможні в’єтнамці, які їздять на шикарних авто і живуть у пентхаусах і віллах. Але великої соціальної різниці тут не побачиш. Це одна з причин, чому я обрала В’єтнам, а не Індію, куди мене теж кликали працювати. В Мумбаї завелика соціальна різниця.
Взагалі ж, якщо ти програміст і хочеш заробити грошей, то не варто їхати за цим у В’єтнам. Щоб заробити тут грошей, треба викладати англійську. Сьогодні це одна з найбільш високооплачуваних робіт, тому що стартує з 15$ за годину. Якщо ж ти — нейтів, і в тебе є сертифікат і досвід роботи, можна отримувати 30$ за годину.
Часто у вас трапляються овертайми?
Все залежить від тебе. Мій ПМ постійно овертаймить, працюючи до 10-11 вечора.В’єтнамці відрізняються від нас своїм ставленням до роботи. У них перерва на обід півтори години. Робочий день починається о 8:30, але всі зазвичай приїзжають десь о 8:45-9:00.Об 11:30 обід, який триває до 13:00. Робочий день закінчується о 17:30. Але в’єтнамці можуть півдня нічого не робити, а по обіді поспати. Іноді вони навіть стелять каремати, але зазвичай сплять просто на стільчиках.
Робочий процес в’єтнамця приблизно такий: Я щось зроблю, а далі походжу, поп’ю каву, чай, подивлюся, що інші роблять.
Коли я о третій годині дня скидаю тестеру готове завдання, то вона сидить десь у фейсбуці. Починає тестити о півп’ятій — за годину до закінчення робочого дня.
У В’єтнамі робочий день закінчується тільки номінально. Вони сидять до ночі. Грають в ігри, настільний футбол, карти на гроші. Звісно, якщо ти сидиш до десятої вечора, то можеш починати роботу і о п’ятій. Та для мене 17:30 — це закінчення робочого дня. Я намагаюся вчасно завершити роботу, щоб мати ще якесь життя поза офісом.
![]()
Біля офісу.
Як у вас із запізненням на роботу?
Якщо ти запізнюєшся на роботу більше, ніж на 45 хвилин, з тебе знімають один доллар.
У вас є дрескод?
Одного разу я прийшла в шортах, які були вище коліна, але не коротенькі. Проджект-менеджер помітив і сказав мені: «Мері, до речі, не можна приходити на роботу в шортах». «Добре! Треба було раніше казати».
Взагалі, в’єтнамки всі такі в платтячках, такі «леді». Особливо круто, коли вона має каблуки 15 см і їздить на скутері. Вдягає міні-юбку, яка ледве прикриває сідниці, сідає на скутер, на самісінький краєчок сидіння, з рівною спиною — і ніщо її не турбує. До цього треба звикати. Та іноземці від них шаленіють — на вулиці можна побачити чимало міжрасових пар. При чому і таких, де іноземка зустрічається з в’єтнамцем, теж багато.
Що в’єтнамці знають про Україну?
Я питала у них:
— Вас влаштовує, що у вас одна партія? Що ви нічого не вирішуєте?
— Дивись, у вас в країні зараз війна. Через політику. У нас такого ніколи не буде — через те, що у нас одна партія.
Вони не переймаються політикою, бо знають, що їм добре живеться, що є люди, які всім керують.
Мене всі за це питають — чи в Україні безпечно, чи воюють там, звідки я приїхала. По ТВ про це говорять абсолютно всі. Вони кажуть, що не розуміють, до чого це все.
Але з Росією у них дуже хороші відносини. У росіян сюди навіть безкоштовна віза. Тут їх чимало, декотрі з них мають свій бізнес. Нячанг, Муйне — це суто російські курорти. Та в’єтнамці добре ставляться і до України, і до Росії. Така їх природа — вони дуже спокійні і легко пристосовуються до всього. Ставляться до іноземців з повагою.
У тебе є друзі-в’єтнамці?
Є. Але тільки ті, що розмовляють англійською. Та все ж таки у нас занадто сильно відрізняється світогляд, культура, ставлення до життя. Що мені дуже подобається у В’єтнамі — у них на першому місці сім’я і дуже низький відсоток розлучень. У них так прийнято, що батьки і сім’я — це святе. Але тут є і великий мінус. Дуже багато людей, яким, скажімо, по 30 років, і вони живуть з батьками.
Я питала свого друга, котрому 28 років — він займається клауд-программінгом і їде скоро в Малайзію на роботу on-site:
— Які в тебе плани далі? Ти хотів би попрацювати десь в іншій країні?
— Так, хотів би, але не можу. Через те, що у мене батьки. Коли я був малий, вони мене забезпечували, а тепер я отримую зарплату, вони постаріють, і мені треба їх забезпечувати. І я хотів би жити з ними, щоб це робити.
В’єтнамці п’ють?
О! П’ють, як скажені. Вони можуть піти на обід, їсти, розмовляти і одночасно пити горілку, а потім іти далі працювати. Але їхня горілка трохи слабша — Men’s Vodka і «Алігатор» — близько 30 градусів. Також п’ють багато пива — воно схоже на компот. Розливне досить дешеве, коштує 25 центів за величезну склянку.
Як тобі клімат?
Коли я приїхала, у них була зима. Мінімальна температура 13-15 градусів,але через вологість відчувається як −5 . Місяць тому почалася спека, зараз 40 градусів, які відчуваються як 45. Кондиціонери є скрізь. На вулиці біля ресторанчиків є вентилятори. Тропічний дощ — це щось. Їдеш на скутері у дощовику, проїзжаеш 500 метрів — і абсолютно мокрий.
![]()
Чи є у вас цензура?
Це не Китай. В’єтнамці відрізняються від китайців саме своєю відкритістю, вони дуже free-mind. Можуть робити, думати і казати все, що хочуть. І їх це не хвилює. Тому ніяких блоків Google, Youtube чи Facebook тут немає.
Ти зараз вчиш в’єтнамську?
Так, але все одно з командою я говорити в’єтнамською не буду. Діло принципу. В’єтнамську вчу для себе, щоб було легше жити. Коли йдеш щось купувати на ринок, то без знання мови досить важко.
Тут є такі кльові штуки — волонтерські організації. Вони обожнюють іноземців. Ці організації проводять безкоштовні курси в’єтнамської для іноземців. Місце, куди я ходжу, розташоване в готелі навпроти, це дві хвилини пішки. Заняття два рази на тиждень по півтори години.
Які у тебе плани на майбутнє?
У мене зараз основна мета — набратися досвіду. Коли ти працюєш без ментора, без наставника, коли в інтернеті купа інфи, то іноді просто розчиняєшся в ній, не знаєш, куди далі. А тут на роботі я реально бачу, які у мене завдання, в чому моя слабкість і що мені треба вчити.
У мене контракт до 16 січня, віза — до травня. Але право на роботу в цій компанії у мене до березня 2017, ще на два роки. Я тільки випустилася з університету, тому планую попрацювати в цій компанії щонайменше два роки. Тим більше, що це найкраща і найбільша компанія В’єтнаму.
Коли мій орендодавець дізнався, що я працюю в цій компанії, то сказав, що це дуже круто, бо туди беруть навіть не кожного в’єтнамця. Компанія відкрила свій університет у Ханої, і тепер це кращий технічний університет Ханою. Вони там навчають програмістів. Після трьох курсів приходиш рік стажування, і зазвичай після закінчення університету йдеш на роботу в ту саму компанію. Напевно, майже всі працівники компанії — це суто люди з цього університету.
Крім того, у мене непоганий контракт з можливістю працювати on-site. Тут важливе добре володіння англійською. В січні мій ПM два місяці був у Штатах, а буквально тиждень тому повернувся з Сінгапуру, де він теж працював близько місяця. Дуже багато вакансій в інших країнах. Просто долучайся — і будеш працювати в тій самій компанії, але в іншій країні.
Маючи вже хоча б два роки досвіду, можна кудись рипатись. Навіть краще три.
![]()
Если вы — хороший программист, и не против переехать, присылайте резюме :)
Speak English
Всім привіт. Мене звати Дмитро Просянко, і я хочу поділитися з вами історією, напевно, маленької, але конче потрібної для нашої країни та IT-індустрії перемоги. Ця стаття — про те, як завести продуктову компанію в Україну та запустити повноцінно працюючий львівський підрозділ, повністю інтегрований з головним офісом у Німеччині. Для чого? Певно, щоб, працюючи зараз у продуктових компаніях Європи та США, люди подивилися на ситуацію під іншим кутом і подумали про щось подібне.
Частина команди, підсумок 2014 року
Біля офісу.
